Вітаю Вас, Гість

Untitled Document
Наші герої

Гинуть на війні кращі, відважні, сміливі,
Гинуть за волю України,
Гинуть на славу Батьківщині,
Гинуть за мир для нас нині.

Коваль Максим
21-річний юнак Максим Коваль загинув 15 липня 2014 року на блок-посту біля м. Артемівськ, захищаючи рідну землю. У званнi старшого сержанта Коваль Максим Олександрович брав участь в антитерористичної операції на Донбасі в складi 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів).  
Коваль Максим Олександрович народився золотої осені, 9 жовтня 1993 року, в місті Шепетівка. Веселий, завжди усміхнений хлопчина тішив своїх батьків, мав стати надійною опорою для славної родини Ковалів. Старанний і серйозний Макисм вступає до 10-го класу Славутського обласного спеціалізованого ліцею-інтернату поглибленої підготовки учнів у галузі науки на економічний профіль. За період навчання проявив себе здібним учнем із твердим характером. У 2010 році вступив на перший курс біотехнологічного факультету Подільського державного аграрно-технічного університету у місті Кам'янець-Подільський,  а влітку 2013 року перевівся на заочне відділення.
Потрапивши у зону АТО, Максим знав, що захищає своїх батьків, своїх друзів,  свою Україну. Максим хотів мирного життя на своїй землі, гарного світлого майбутнього для себе, для своїх близьких. Він – сміливець, він – герой, юнак, який у своєму юному віці пережив стільки, скільки інший за все життя не побачить.
Указом Президента України № 593/2014 посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня за виявлений героїзм при захистi державного суверенітету та територіальної цілісності України.
31 жовтня 2014 р. у місті Шепетівка на честь Максима Коваля було перейменовано вулицю та провулок, які до того мали назву «40-річчя Жовтня».
Ліцей пишається своїм вихованцем! Героїзм та сміливість Максима стануть прикладом для юнаків, а усі, для кого Максим зберіг мирне українське небо, вічно пам’ятатимуть про героя у своїх думках і світлих спогадах.
Ознамець Володимир Володимирович

Як шкода тих, кого забрали небеса,
Кого вiйна в безсмертнi списки написала,
Хай згасла свiчка, але пам'ять не згаса,
Бо нас життям вiд смертi захищали.

40-річний Володимир Володимирович Ознамець був мобілізований і в серпні призваний до війська Славутським військкоматом як старший прапорщик. Служив у 128 відділі гірсько-піхотної бригади медиком. З перших днів на Сході чоловік був на передовій, викопував окопи і в них проводив операції.
7 жовтня 2014 р. ніс службу на першій лінії оборони у м. Дебальцеве (Донецька область). Військові перевозили поранених машиною «Урал» з червоним хрестом і розпізнавальними знаками медичної служби в госпіталь міста Артемівськ, а коли поверталися, потрапили під обстріл російських бойовиків із засідки. Володимир помер від отриманих поранень в голову та груди.
Ознамець Володимир Володимирович народився 25 квітня 1974 р. у селі Ногачівка Славутського району Хмельницької області. У рідному селі сусіди кажуть про сім'ю Ознамець як про чесних і працьовитих людей.Саме тут Володимир закінчив восьмирічку. Далі закінчивши Славутську школу-інтернат, хлопець вступив до медучилища в місто Антрацит Луганської області. Після строкової служби залишився в армії за контрактом. Коли Славутську військову частину 1766, де Володимир служив, розформували, він вийшов у запас. А 8 серпня 2014 року Ознамця Володимира мобілізували. Після двохтижневої перепідготовки його одразу кинули в «найгарячішу точку» - під Дебальцеве Донецької області. Там його призначили старшиною медичної роти. Володимир був єдиним санінструктором на всю роту. Він самостійно викопав бліндаж, облаштував у ньому медчастину. І незважаючи на усі побутові труднощі, регулярні мінометні обстріли, він підтримував кожного бійця морально, не давав упасти духом. Володимир Ознамець був для своїх бойових товаришів і санінструктором, і психологом, і, просто, старшим братом. Поранених побратимів за першої-ліпшої нагоди, коли хоч трохи вщухав вогонь, він особисто супроводжував до госпіталю в Артемівськ. Про смерть Володимира родина дізналася по телефону від його бойових побратимів. Багато людей зібралося провести його в останню путь. Звідусіль лунали вигуки «Герою слава!»

Наверх
2015р. Славутський ліцей © Усі права захищені! З пропозиціями пишіть розробникам